На виставку скульптора Іоана Пінзеля у Луврі чекали декілька років. Тоді європейці, простоявши у черзі, могли вперше побачити барокові шедеври з України.

У каталогах можна було прочитати про особливість манери, глибокий психологізм, але практично нічого про біографію автора. Ні походження, ні дати народження і смерті, ні портрета.

MG_4505Дивлячись на професійність робіт, мистецтвознавці припускають, що Пінзель походив із Чехії і вже був знайомий з роботами Мікеланджело. Але, яким чином він опинився в Галичині, причому в містечку Бучач — ніхто сказати не може. Тоді ці землі належали магнатові Потоцькому. Той  був настільки заможним, що свій кожух обшивав справжніми перлинами.

Польський магнат першим оцінив талант невідомого митця й замовив 12 скульптур для ратуші, а потім ще й вівтарі для двох костелів. І тут з’явилися перші припущення – Пінзель тут переховується. Таку манеру в Європі назвали б єрессю, а в далекій Галичині Пінзель міг творити так, як хотів.

img096Слава Галичиною ширилася, його  запрошували до Львова прикрасити головний собор та у маленькі села. І в момент, коли визнання мало назавжди увіковічити його ім’я – прийшло повне забуття. На майже 300 років.

У 20-му столітті про нього чули хіба що з десяток мистецтвознавців, але й вони вважають, що Пінзель – не більш ніж вигадка. Відновити історичну справедливість взявся директор Львівської галереї мистецтв Борис Возницький. Він приїжджав у занедбані церкви, які комуністи перетворили на складські приміщення, і серед непотребу шукав скульптури.

Часто вони були порізані на дрова, іноді залиті вапном. Старі іконостаси й скульптури, які зараз коштують мільйони доларів, перевозили на списаній у Львівській опері вантажівці.

Возницький відновив кожну знахідку і вперше показав Європі. Загалом — 62 твори. І нехай достеменно не відомо, чи Пінзель – справжнє прізвище скульптора, але з неофіційними тутулом “український Мікеланджело” ніхто не посперечається.

Цей тиждень для нас був наповнений французькою атмосферою з українськими нотками завдяки нашому герою – Богдану Образу.

Письменник, активний громадський діяч та поціновувач українського мистецтва у різних сферах, Богдан нещодавно видав свою книгу «Київ-Париж», провівши паралелі з життям в Україні та Франції. А ще Богдан в деталях описав французький стиль життя і відмітив, що зразковим французам варто перейняти від українців. Lire et apprécier!

«Французи надихають своїм “мистецтвом жити”. Утім, французам українці можуть передати свою нескореність, бажання йти до кінця.»

33993051261125d69d726bae3e55fb12

Ціль переїзду:
Франція завжди була невід’ємною частиною мого життя. Любов до цієї країни мені передала бабуся, яка народилася на півночі Франції. Вона була українською емігранткою, яка не знаючи, що коїться насправді і вірячи у краще, повелася на брехню радянської влади і повернулася в Україну у 1946 році. Як виявилося – назавжди. Бабуся змалку спілкувалася зі мною французькою мовою, у моєму помешканні завжди грала французька музика і транслювалися французькі фільми, в моїй бібліотеці чимало французьких шедеврів літератури і коміксів. Власне, у 2008 році, будучи студентом Київського Національного торговельно-економічного університету, я вступив за обміном у бізнес-школу ESCP-Europe у Парижі, де здобув диплом магістра з міжнародного менеджменту і маркетингу. Мій пережитий досвід я описав у романі “Київ-Париж. У пошуках застиглого часу”.
Адаптація
Адаптуватися було нескладно, адже змалку розмовляв французькою мовою. Але було безліч неймовірних відкриттів і сюрпризів. У французів дуже чіткий графік вживання їжі. Наприклад, легкий сніданок (часто лише круасан з кавою) до 10-ї ранку. Обід з 12:30 до 14:00. Інколи о 14:30 кухня в багатьох закладах зачиняється. Зате вечеря може тривати довго – десь до 22-22:30. Тому я змінив свій спосіб харчування – легкий сніданок і ніколи не вечеряю після 10 вечора.

fcc4d69415bb443c02a66706647611edПатріотизм на відстані:
У Парижі я займаюся різними проектами. Насамперед, я працюватиму за фахом у міжнародних маркетингових дослідженнях поведінки споживачів, але наразі ще чекаю на нову робочу візу. Тому не гаю свій час і займаюся гуманітарною та культурною діяльністю. В першу чергу, це асоціація медичної та благодійної допомоги “Франція-Україна” (http://amc.ukr.fr/). Ми починали зі збору коштів під час акцій Євромайдану в Парижі, зараз організація зареєстрована офіційно. Окрім того, ми постійно передаємо гуманітарну допомогу і медичне обладнання в українські лікарні і на передову, допомагаємо сиротам героїв війни, організовуємо спільні франко-українські медичні заходи. Нині збираємо кошти на ультразвуковий апарат для кардіо-васкулярної хірургії у Львівський військовий госпіталь, а також на франко-український проект психологічної допомоги біженцям, військовим і постраждалим на війні. Також чимало часу і зусиль інвестую у письменницьку діяльність. Цієї весни в Україні у видавництві “Нора-Друк” з’явилася моя перша книжка “Київ-Париж. У пошуках застиглого часу”. Цей роман насамперед про любов на фоні декорацій Києва і Парижа, туристичних і секретних. Це не зовсім автобіографія, однак дуже багато власних пережитих обставин, емоцій та роздумів. До того ж тут порівнюються не лише два міста, а й звички, переконання і спосіб життя парижан і киян. Наразі працюю над виданням роману у Франції, а також дописую новий твір «Рефлексії. Історія однієї пристрасті».
ЕМІГРАЦІЯ: 5 РЕЧЕЙ, ПРО ЯКІ СЛІД ПАМ’ЯТАТИ ЗАЗДЕЛЕГІДЬ
По-перше, вчити мову тієї країни, де перебуваєте. Французи чудово володіють англійською, але ставлення буде краще до тих, хто гарно володіє їхньою мовою. Друге – бути відкритим і спостерігати. Слід пройтися вулицями чужого міста і намагатися побачити безліч нових деталей та способу життя. Третє – спілкуватися з місцевими мешканцями. Саме вони – джерело цікавої інформації і цінних рекомендацій. Четверте – подорожувати. Париж не відображає всю Францію, тому на вихідних намагаюсь їздити по Паризькому регіону або французькій провінції. В кожному куточку є щось своєрідне, і це допомагає відійти від рутини та турбот. Ну і п’яте – не цуратися свого. У іноземців останнім часом надзвичайно високий інтерес до України, тому кожний українець є інформаційним і культурним представником, своєрідним послом своєї країни.

2964fc0d8357bc3d70252c276663cb55Українська творчість за кордоном
Євромайдан об’єднав українців у Франції. Прикро, що на тлі таких драматичних подій. Українська спільнота є у Парижі, Страсбурзі, Ліллі, Бордо. Серед них безліч цікавих особистостей, представників різних хвиль еміграції: від французів українського походження до молоді, що народилися вже в незалежній Україні. Це навіть вартує написання нової книжки. Останнім часом відбувається безліч заходів пов’язаних з Україною. Ми спілкуємося завдяки різним українським групам у соціальних мережах, а 23 січня 2016 року організовуємо у Парижі форум українських асоціацій і ініціатив у Франції. У Париж останнім часом приїздить все більше українських митців: художників, режисерів, акторів, музикантів. Лише у цьому році майже щомісяця відбувався український концерт різних стилів і напрямків. Наприклад, асоціація медичної та благодійної допомоги “Франція-Україна” організувала благодійний концерт класичної музики у престижному концертному залі Плеєль. Виконавцями були піаністи з окупованих Донецька, Луганська і Криму. У Париж з концертами приїздили Бумбокс, брати Яремчуки, ТНМК, соліст гурту «Тінь Сонця» – Сергій Василюк. Наприкінці листопада гурт «ДахаБраха» зіграє два концерти у Парижі у рамках туру по Франції. Сюди двічі приїздив «Океан Ельзи», зокрема неймовірним був їхній концерт на французький Великдень у відомому концертному холі Олімпія.
Стиль життя
Свій день я починаю з огляду новин. Також роблю план дій на день (Check-in). А закінчую день якраз перевіркою й аналізом плану на день, що не вдалося зробити і чому (Check-out) і також оглядом ЗМІ. Хоча останнім часом закінчую день переписом нотаток з блокнотів для нового роману. Сподіваюся видати наступного року. Взагалі французи надихають своїм “мистецтвом жити” – art de vivre. Також вони надзвичайно цінують свою культуру, історичну і архітектурну спадщину. Утім, французам українці можуть передати свою нескореність, бажання йти до кінця. Французи дуже часто розчаровуються і вважають себе приреченими. Таке також трапляється в Україні. Про парижан існує безліч стереотипів, однак в кожному окрузі міста їхні звички відрізняються. Вони дуже зосереджені, менше усміхаються, але ввічливі, навіть якщо часом це виглядає штучно. Парижани віддають перевагу паперовим книжкам, ніж електронним. Читають багато й усюди, а найбільше – в метро. Між іншим, в метро парижани дуже замкнуті, немов перебувають у своїй бульбашці. У них не прийнято розглядати інших пасажирів чи звертатися до них. Незважаючи на високі стандарти і рівень життя, чимало парижан звикли постійно на щось скаржитися – все їм не так і раніше було краще. Напевне, вони ніколи не жили в Україні і не усвідомлюють те, що насправді мають. У Парижі насичене культурне життя – постійно щось відбувається: концерти, вистави, кіно, галереї, виставки тощо. Парижани звикли відвідувати безліч заходів, а потім обговорювати їх на терасі кафе. Мені здається, що Україна наздоганяє Францію в тенденції попиту культурних заходів. Головне – не нав’язувати це, а заохочувати.

У нашій країні її ім’я не надто відоме, от у Європі та Штатах її роботи можна знайти у найкращих галереях. При чому всюди наголошують на її українському походженні.

Соня народилась в Одесі, та після смерті батьків семирічну дівчинку забрали родичі з Петербурга. Своє справжнє мистецьке життя розпочала в Парижі, куди вона переїхала на навчання, а от творчий прорив — у декреті. Шиючи ковдру для новонародженого сина, молода художниця використала різнокольорові клаптики тканин. І тут прийшло осяяння: до дизайну одягу можна також додати трохи авангарду. Так Соня починає шити дивакуваті сукні з тканинним колажем.

Її клієнтками ставали голлівудські зірки. Будинки моди Yves Saint Laurent та Missoni зізнавалися, що українка була їхнім натхненням. 1925 року журнал Vogue виходить з її ескізом на обкладинці, і це було справжнім визнанням. У Європі зароджується рух емансипації, жінки не бажають носити вузькі спідниці, набридає бісер і пір’я. Українка пропонує мінімалістичні пальто, сукні прямого крою з геометричним принтом.

Та моди їй мало. Соня стрибає по різних жанрах, залишаючи за собою шлейф кольорів: береться за розробку костюмів для балету Сергія Дягілева, шиє взуття, розфарбовує автомобілі, створює ткані килими, ілюструє книги, займається керамікою та вітражами.

У Франції її обожнювали: організували помпезну виставку в Луврі, вручили орден Почесного легіону, а коли президент Жорж Помпіду приїжджав із візитом до Річарда Ніксона, то не знайшов кращого подарунка, ніж картина Соні.

У своїх спогадах Соня Делоне часто зізнавалася, що її любов до яскравих кольорів бере початок зі спогадів дитинства: “Це фарби мого дитинства, фарби України. Спогади про сільське весілля із сукнями в червоних і зелених тонах та кольоровими стрічками”.

Українська «Декомпресія» у Франції

З 18 квітня до 7 травня у Парижі буде представлено проект візуального та медіамистецтва «Декомпресія». Його ініціаторами стали фестиваль «ГогольFest» (Україна) та «SOUFFLE collectif» (Франція). Проект експонуватиметься у готичному соборі Сен-Мері поруч із славетним Центром Помпіду в самому центрі Парижа.

«Декомпресія» об’єднала роботи цілої групи українських митців, які найновітнішими засобами медіа-арту, перформансу, звукових та світлових інсталяцій, створенням арт-буків осмислили та інтерпретували події, що відбулися в Україні протягом 2013-2014 років.

Учасники проекту: Антон Байбаков, Гамлет Зіньковський, Алевтина Кахідзе, Дар’я Кольцова, Роман Михайлов, Роман Мінін, Олександр Михед, Сергій Петлюк, Юлія Полуніна-Бут, Віктор Сидоренко, Оксана Чепелик, Аліна Якубенко, арт-група ЙОД, Олександр Єльцин, Максим Дондюк, Ілля Павлов, Марія Норазян. Концепцією та організацією займаються Дар’я Кольцова та Жюльєн Колардель.

Майже всі роботи майбутньої виставки створені у режимі site specific, тобто, адаптовані до місця, де вони виставлятимуться. Для повнішого ознайомлення парижан із контекстом виставки та з українським суспільними настроями автори експозиції готують карту-гід та книгу французькою та українською мовами, що складатимуться із статусів у соціальних мережах, опублікованих нашими співвітчизниками у найнапруженіші моменти Революції Гідності.

1 8 9 10