Нотатки про резиденцію. Резиденція в Мандельє-ла-Напуль

Нотатки про резиденцію. Резиденція в Мандельє-ла-Напуль

І.

    1. «Я от що хочу сказати. Резиденція це повітря для письменника. Просто лишіть його без інтернета, без безмістовних зустрічей і зі шматком сира. Хай злітає на Парнас і поспілкується з Пегасами. Якщо, звісно, не забув, як їх приручати, за всією щоденністю і безкінечними ‘важливими справами’».

  1. Хороший пост вдався. Зібрав 73 лайки. І передає суть того, чим є направду резиденція.
  2. Резиденція виконує чотири ключові функції, які, в залежності від конкретного випадку, стають важливими. Або ні.

По-перше, це можливість спокійно працювати. Той умовний Парнас і не дуже умовні Пегаси, коли піна днів відходить і лишається можливість думати, а не вирішувати повсякденні менеджерські-робочі-операційні питання.

По-друге, резиденція – це нагода додати ще одну цеглину до розуміння глобального контексту і рухів сучасної літератури. Зазвичай, у будинках письменників одночасно проживають 3-5 резидентів із різних країн, які час від часу перетинаються за спільною трапезою на кухні, або влаштовують вилазки у місцеві бари для знайомства з локальними традиціями.

Резиденція – можливість обміну досвідом і діалогу без посередників. Минулорічна розмова з сирійською режисеркою і письменницею Liwaa Yazji і те, як ми розуміли один одного з півслова, – одне з найпотужніших вражень резиденції в США.

Резиденція – це спроба побудови міжнародної платформи зв’язків, і дуже часто переклади фрагментів і публікації іншими мовами з’являються саме завдяки знайомствам.

По-третє, резиденція – це завжди існування в локальному контексті і культурі. Буденне життя, зазвичай у віддалених місцинах, дає можливість повного занурення у повсякдення. Виступи в школах і бібліотеках, відвідини басейну і спортзалу, закупи в супермаркетах, черги, громадський транспорт і т.д. Звикання до чужоземного ритму життя очищає оптику сприйняття власної країни.

По-четверте, резиденція – це натхнення. Це і зустрічі з новими людьми, і їхні історії, це і новий ландшафт за вікном, і нові музеї, галереї і ширше – культурні пласти, незнані раніше.

  1. Резиденція – це сукупність досвідів, що викарбовуються в свідомості. І як вони себе проявлять – цього нікому не знати.

І І

  1. Мандельє-ла-Напуль – особлива затишна місцина, прихисток для того, хто хоче залишитися наодинці зі своїми «творчими планами». Це резиденція, яка саме про роботу і дослідження місцевого контексту. Але близькість до Канн – безумовно, зваба.

Однак, можливість мандрувати і відвідати Ніццу, Монако та інші місця Французької Рив’єри – безумовно, мотивація.

  1. Франція – це коли в кожній групці молодих людей ввижаються герої серіалу «Елен і хлопці», який дивився ще малим. А нині три хвилини гугла розповідають, що більшість акторів серіалу чи не все життя продовжували проживати образи цього телемила у різноманітних модифікаціях та продовженнях.
  2. Коли буваю на виставках визнаних майстрів, завжди намагаюсь знайти відповідь на запитання: що такого особливого у його/її творчості дозволило перемогти час? Чому ці роботи перебувають поза епохою? У Ніцці два музеї виглядають радше зваленим архівом, що припадає пилом. Музеї Марка Шагала та Анрі Матісса здаються краєзнавчими сховками, які розповідають про минувшину, що не має проекцій на сьогодення. Задумка тотальної інсталяції Шагала вже не спрацьовує, бідна експозиція музею Матісса справляє враження будинку, з якого все вивезли. І лишили ось ці кілька ваз. Просто так.
  3. Натомість виставка «Френсіс Бекон. Монако і французька культура» в Grimaldi Forum Monaco представляє потужну ретроспективу Бекона як максимально сучасного митця. Драматургія експозиції, гра зі світлом, членування на окремі історії, стислі кураторські коментарі витворюють портрет сучасника. Не автора, котрий безнадійно застарів. І шукаючи відповідь на своє запитання, розумію, що конкретно у випадку Бекона, свою роль зіграла реальність. Вона пішла за ним. Пошматована, розірвана, заново грубо зшита, розмита, жорстка, хижа реальність, зображена Беконом, і є сучасністю. Є нинішнім повсякденням.
  4. Мандрівка до Мужену, де жив Пікассо і помер Винниченко, дала ще одне потужне переживання. MACM – Музей класичного мистецтва Мужену – має надзвичайну оригінальну концепцію. В експозиції без жодних попереджень поєднуються класичні погруддя та скульптури з роботами сучасних митців – Марк Квінна та Демієна Гьорста, а Роберта Раушенберга вписано в уламки античного храму. Ба більше – у зброярні в колекцію древніх обладунків вміщено шолом Рассела Кроу з фільму «Гладіатор» (підписаний самим Кроу і Хоакіном Феніксом). Таким чином, експозиція ставить перед відвідувачем ще кілька непростих питань, про які довелося думати під час резиденції: Що таке тяглість традиції? Що таке нерозривність епохи? Суцільність часу? Наскільки ми віримо фейкам, підробкам, стилізаціям і як вони заміщують оригінали? І як наше розуміння світу формується «офіційними джерелами», експозиціями краєзнавчих музеїв, історичними наративами, екранізаціями подвигів та репостами і повсякденними лайками й фейками?
  5. Резиденція у Мандельє-ла-Напуль – це можливість для митця зануритись у власний світ і за кілька тижнів встигнути все, що відкладав роками.

І створити та продумати все те, про що він говоритиме протягом усього наступного року.

Автор висловлює подяку Ірені Карпі та Олександру Кам’янцю за підтримку

0 коментарі
0

Залишити коментар