Культурна дипломатія напів-хоуммейд

Українська письменниця Катерина Бабкіна про свої нещодавні виступи у Франції.

З 10 по 21 березня я виступила у Франції шість разів. Я не театр, не модний музичний гурт, не діджей, не лектор зі здорового способу життя, не стиліст і не політик. Не кінорежисер. Не акторка. Зі мною складно: я просто пишу книжки. Книжки, котрі поки що навіть не видавали у Франції. Мене неможливо продати, але це зробили; мною важко зацікавити, але і це вдалося.

1

За відсутності повних виданих перекладів моїх книг французькою (як в списках європейських бестселлерів, так і взагалі) я пишатимуся поки що тим, що Альбер, чорний поет-слемер з Лілля, розповів як слухав мої вірші і до того, як акторка прочитає переклади, намагався вгадати про що саме вірш з вібрацій невідомої мови – і іноді вгадував; що діти від 5 до 11 років приходили на мої три презентації дитячих книг загальною кількістю понад 120 чоловік, і всі лишилися задоволені та веселі; що в трендовому паризькому місці – французькому Anticafé Louvre, а не в місці таємних зборів української спільноти, – не лишилося вільних стільців на моїх читаннях, і що вечірні люди в суботу в центрі Парижа, котрі заглядали з вулиці в великі вікна-вітрини на те, що відбувається всередині, прочиняли двері і трошки стояли слухали. Що французи та українські емігранти в Франції тепер знають про фонд Таблеточки і мою ініціативу зі збору коштів для цього фонду за допомогою книги і мають купу ідей стосовно того, як підтримати цю ініціативу. І що перекладач, який співпрацював з Gallimard, дав візитку і попросив надіслати йому побільше своїх текстів – це ще нічого не означає, але все ж.

2

Не можна зацікавити людей у світі українською культурою, не показуючи її – я сама багато разів пробувала пояснювати на пальцях, яка в нас потужна сучасна музика, візуальне мистецтво, новітній театр і опера, фотографи, ілюстратори, танцюристи, перформери. Не працює. Потрібні семпли. З літературою це особливо актуально – не можна програти пару романів потенційному видавцеві з айфона, як я роблю це з піснями молодих гуртів і навіть з нелегально записаним уривком опери Іов (Влад, вибачте).

3

Література потребує інституційної діяльності. Велике німецьке видавництво минулого року уже мало не вмерло, купуючи в мене безпосередньо права на переклад мого роману – перший тиждень вони писали мені мейли як дебілу, намагаючись уточнити, що вони розуміють, що роман писала я, але права мають бути в когось іншого – видавця? Агента? Я їм у відповідь теж писала як дебіл – права чесне слово в мене. Можу показати вам про це угоду українською мовою.

 

Щоби продати зарубіжному видавцеві книгу, його треба зацікавити автором. Щоби зацікавити видавця автором, потрібно показати йому хай невелику, але добре перекладену кількість якісного тексту цього автора доступною мовою і – зацікавлення публіки і преси цим автором в країні, власне, видавця.

4

В Україні за великим рахунком (бо нечисленні виключення лише підтрведжують правило) нема інституцій, котрі цим займаються.
Але є окремі люди.

5

Мій французький тур був здійснений завдяки приватному ентузіазмові рівно трьох людей – Ірени Карпи, першого cекретаря посольства України у Франції з питань культури; Оксани Мізерак, голови українського літературного клубу в Парижі, котра працює на абсолютно волонтерських засадах; і Ірини Лампека, котра організовує українців та їх культурне життя в Лілльській метрополії. Всі ці люди уміють чудеса – знайти мене, зацікавити мною французькі популярні місця та українські й мішані школи, забезпечити доставку мене (в неймовірні способи в неймовірні місця), книг (якщо просиш свого видавця в Україні забезпечити наявність твоїх книг в Парижі, видавець каже що Нова Пошта хоче за це кілька тисяч гривень і видавництво собі дозволити цього ніяк-ніяк не може, тому двадцять кілограм дитячих книг (вони важчі – дорослі книги їхали зі мною екстра багажем) треба передавати з Львова бусиком, з перевіреними контрабандистами, в суботу зранку їх привозять під українську церкву і таємно видають замовникам), організувати продаж цих книжок, знайти людей, котрі прочитають переклади французькою та англійською, структурувати інформування, анонсування і навіть ініціювати дружні келихи вина – маленькі прийоми після деяких заходів.

Підтримка Українського посольства для мене особливо цінна – я добре знаю, як часто виглядають відділи культури Українських посольств у світі і це не те, як мені хотілося би, щоби вони виглядали. Це хороший знак позитивних системних змін, отже – я вірю, скоро їх буде ще більше. Натомість підтримка усіх інших свідчить рівно про те, що в нас є з чого формувати культурно-представницькі інституції закордоном: є зацікавлені, професійні люди. Кількість моїх читачів з різних абсолютно сфер життя, котрі мешкають, вчаться і працюють в Франції і на моїх читаннях зустрілися, познайомилися і почали обговорювати спільні проекти – як привезти цікаве французам кіно, зробити фестиваль, котрий виходив би за межі зацікавлень української меншини, як представити український фешн-рух, як залучити французів до благочинної діяльності в Україні, свідчить про те, що цих зацікавлених, професійних людей значно більше, ніж я собі думала до того. Лишилося зрозуміти, як їм потрапити в інституції, котрі повинні займатися тим, чим займаються ці люди.

6

Бо культурна дипломатія – якісний культурний продукт, а ще – живі люди та інтерпрофесійні і інтернаціональні зв’язки між ними. Саме на це, хотілося би, щоби орієнтувалися наші закордонні культурні інституції. Вірю, що рано чи пізно станеться саме так.

7

П.С. Разом зі мною в Парижі відбувався Salon du Livre – один з наймасштабніших книжкових ярмарків в Європі. Там не було не те що Українського стенду – не було навіть каталогів новинок від видавців з перекладами уривків і прикладами ілюстрацій, наскільки я знаю. Кажуть, український письменник туди приїхав рівно один – я не знаю, хто це, тому забула, як звуть. Коли французи питали мене, чи я приїхала на Salon du Livre, я казала, що так. Не тому, що мені хотілося примазатися до Salon du Livre – а тому, що дуже хотілося примазати до нього Україну, як повноцінну культурну державу, котрою вона, без сумніву, є.

4 коментарі
11

4 Коментарі

  1. Jurkairko

    Wednesday March 23rd, 2016 at 18:49

    Найцікавіший сайт серед сайтів посольств! Прочитала пост Катерини на одному подиху. Зараз прилаштую кудись другий:)

  2. Irena Karpa

    Friday April 15th, 2016 at 16:44

    Дякую дуже! так важливо отримувати коментарі) А Катя до нас іще приїде! і ви заходьте)

  3. Алла

    Wednesday April 27th, 2016 at 07:41

    Катерина – чудова! Добре, що відбуваються зрушення у бік декомунізації культури і свідомості. Так, це важче, ніж мозаїки нищити, але ж і результат буде іншим!!! Не одразу, але буде обов”язково! В тому числі, з допомогою таких ініціатив. Тож дякую!
    Одне шкода -неможливо поширити статтю, бо у фейсбук поширюється реклама створення домену

Залишити коментар