Бордо – Сент-Емільйон: кілька днів сонця і вітру.

– Ірено, то правда, що ти тепер в Парижі?

– Правда, – кажу.

– Ну то мусиш терміново приїхати до нас в Бордо.

m01

Отаке в мене було експрес-запрошення від асоціації “Ukraine Amitié”, франко-української спільноти, що утворилася після Майдану і з того часу невтомно волонтерить і всіляко допомагає Україні. Допомагає грамотно й адресно – лікарням, сиротинцям, солдатам – усім, із ким є прямий контакт і зворотній зв’язок.

m02karpa-logo

Звісно ж, я зібралася й поїхала, хоч і не знала тих, хто мене запрошував, особисто. Напровсяк прихопила з собою кілька своїх книжок і дисків, а повернулася в образі каравану на сто вербюдів – з валізою, наплічником і двома торбами подарунків (місцевих спеціалітетів), а ще з новими друзями в телефонній книзі. Якщо додати сюди двох вкрай нечемних дітей, що поїхали зі мною, отримаємо караван із нещадними погоничами.

m12b

Як нас терпіли спершу Саша, Президент асоціації та її французька родина, а відтак Дмитро з Флаві, та ще й вигулювали, для мене лишається загадкою. Але якщо я комусь і поставлю колись пам’ятник – то це людям, що не бояться запрошувати в гості дорогу-родину та інші, подібні до нас цирки-шапіто. Що ж, мої діти під час зборів Асоціації не розвалили муніципальну залу і навіть дали трохи почитати мамі книжку для тих, хто планує автоподорожі з малими дітьми з Франції до Україні – за це вже дітям дякую

m03

Чим мені ще відразу стало рідним Бордо – так це тим, що тут незабаром відкриють культурний центр… вина. З правильною назвою, яку точно мусить зацінити культовий поет-енолог ІгорПомеранцев: “Cité des civilisations du Vin”.

m04

Тут  планують зібрати найкращі приклади світових вин і запустити арт-майданчики для презентації сучасного мистецтва гостьових країн. Однією з перших виставок після відкриття цієї дивовижної споруди-декантера буде грузинська. Обов’язково думаю заїхати. Шкода, що фото я зробила “на ходу” – але в онлайн-просторі ви знайдете детальніші зображення. Що ще тут для мене прикметне і цінне, то це досвід спільнокошту – цей безпрецедентний архітектурний витвір було реалізовано великою мірою на кошти донорів. І повірте – бажаючих закласти свою цеглину в об’єкт, котрий міцно закріпиться на культурній мапі Європи, було хоч відганяй.

Після Бордо нас забрав на крилечка Дмитро, власне, організатор всіх літературних тусовок на місці – і повіз до свого містечка зі смішною назвою, котру з метою містифікації за його проханням я згадувати не буду. Скажу одне: коли він вперше прочитав назву містечка на конверті багато років тому, то дуже сміявся з того, як вона звучить українською. І де йому було знати, хлопцеві з Волині, що завів собі друзів із переписки (пам’ятаєте, були колист такі рубрики в журналах?), що колись доведеться мати жінку-француженку і двох дітей, що чесно намагаються співати “Ще не вмерла україна” з диким акцентом, саме в цьому місці?!

Тепер Дмитро тут почесний громадянин, місцевий промоутер України і просто людина на вагу золота.

– Ірено, вставай. Нас у Замку чекають!

З просоння мені мариться суміш Кафки з Шарлем Перро, але я чемно переступаю через дітей і ми їдемо в замок 17-го століття.

m05a m05b

Барон, власник замку, одночасно є ще й мером містечка. Його переобирають з року в рік, бо навіщо шукати іншого? Він свою роботу робить на совість, знає кожного мешканця, з усіма персонально вітається, щиро живе життям громади, має свій завод ще з з діда-прадіда (тобто створює робочі місця), а дружина його, баронеса, опікується виноградниками і власноручно (!) доглядає за парком довкола замку. Під ча Паски вони влаштовують тут свято для всіх дітей містечка: пошуки пасхальних яєць під кущами. “Але треба розділяти, – каже баронеса, – за вікон. Бо поки малі бодай дойдуть до газону, старші встигають вже все позбирати”.

m06a

Барон уже старенький дідусь, однак енергійний і якийсь такий простий, наче він сусід вашого діда по гаражу. Дуже видно, як сильно він поважає Дмитра і як сильно вникає у справи України – для гостей нашого земляка двері замку завжди відчинені. А тут ше й така дивина – черговий український письменник приїхав. (До мене тут були Андрій Курков і Ярослав Мельник). “Знаєш, Дмитре, – каже барон, – якщо в тебе там не дуже місце в хаті є, нехай твоя гостя в замку зупиняється. Ми нещодавно обладнали гостьові покої”. Сказали б мені таке в дитинстві, в період казок братів Грім – втратила би свідомість)). А так-то відбулася задовоеною мармизою і кількома подарованими пляшками вина. Сподіваюся, стіни замку переживуть музику гурту QARPA, подаровану барону й баронесі…

m06b

Історія винороба Ніла з замку Teyssier– це теж щось із творчості Жака Керуака. Був собі такий шотландський хіпі багато років тому, не знав, де себе приткнути. Носило його Європою від берінських концертів Pink Floyd на честь повалення Стіни до пагорбів в околицях Сент Емільйона. Десь він уже чув цю назву, подумав Ніл, вилазячи зі свого старого кемп-кара. Ну і чого б тут не залишитись подовше? Отак воно і почалося – спершу Ніл закінчив почате колись навчання, перекфаліфікувавшись на енолога, відтак влаштувався на роботу в одне з шато, доріс до управляючого. Роки йшли, одного дня в його господарство завітав усім відомий сноб – знаменитий винний критик Роберт Паркер. Ні з того, ні з сього він дав одному з вин – Le Dome урожаю 2010-го року – оцінку 100 зі 100. Хоча в нього й до 80 дотягнути була мрія. Наступного дня всі погреби шато Тесьє були спустошені покупцями.

m07

Я вже давно зрозуміла секрет “буття своїм” закордоном, а надто в таких країнах, як Франція – вмій підтримати бесіду про добру їжу і вино. Тоді тобі відкриються всі двері. Так само й Ніл, спершу підготувавши нам хороше вино, після моїй балачок і розсусолювань про смаки й відтінки, дістав із погреба найкраще, що було. А на десерт ще й пригостив дозрілим стілтоном, отриманим з далекої батьківщини і відмінним, вишуканим, ідеальним сотерном 90-го року. І щось мене навіть не здивувало, що мама головного вироба шато Giraud – теж українка…

Винну тему імені гран крю і сюперйор тут можна продовжувати безкінечно – на те Бордо й Сент Емільон і є тим, чим вони є. Цикава річ, що чим далі вин Сент Емільйону, тим дешевші стають виноградники. І деколи, що геть образливо, вже за два метри від межі ти не маєш права позначати своє вино як таке, що має стосунок до географічного походження Сент Емільйон.

В мальовничих околицях Pomerol один гектар коштує біля мільйона євро. Пляшка з Шато Петрусь (яке лагідне для української вимови слово, еге ж?), кажуть, коштує від тисячі євро. Тому непристойно приїздити на чомусь дешевшому за ферарі й замовляти це вино. (З чим я категорично не погоджуюся – міняю банальний ферарі на достойне вино!)

m09am09b

“Бачиш оті руїни? – каже Дмитро, поки ми паркуємося в Сент-Емільйоні. – То був монастир сестер Урсулинок, там вони й придумали макарони.

Макарони – це тістечка, а не те, що я якось подумала, коли на одному паризькому прийнятті головний дядько вимагав подачі устриць і макаронів. Дивні у вас тут смаки, знизала плечима я, уявивши собі великий тазик макаронів по-флотськи, увінчаний кількома устрицями. І тільки коли принесли характерні aaбізешки з різними  смаками, мені нарешті стала зрозуміла транскрипція: у наших кавярнях це популярне липуче щастя кличуть “макаруни”.

m10

При мені Дмитро передав в Office de TourismeСент-Емільйону цілий стос роздрукованого тексту екскурсії En Ukrainien. Безпрецедентний випадок у місті, де щороку приймають мільйон туристів. І справді, чи часто нас бентежить те, що в переліку всіх мов аудіогідів в музеї чи в роздрукованій програмці ми не бачимо української? Ну що є, знизуємо плечима ми, нічого страшного6 ми ж космополіти, візьмемо собі англійську чи там іспанську, а щоб не напружуватися, то і взагалі російську. Або там зморщити носа і піти. Але тут – ворк ін прогрес – взяла асоціація і сама переклала все, щоб було ком іль фо. Лагідна українізація, посміхається Дмитро.

m11

Закінчилося все океаном. Жіль, француз, що не має до України жодного “кровного” стосунку, але повсякчас допомагає їй, тому що хоче, “аби Україна рухалася в бік Європи, а не сучасної Росії”, відвіз нас туди, де тільки сосни, хвилі і свіжа риба. Люблю океан взимку й ранньою весною – ні тобі туристів, ні надувних матраців, а лише спокій, вітер, каміння, автентична кухня і сила води.

m12a

Неймовірно красива подорож вийшла. Завжди варто максимально вивчати країну, в якій довелося на певний час зупинитися. А те, що в цьому мені неабияк сприяють інтегровані у французьку культуру українці – вдвічі приємніше.

Дякую вам, друзі!

ПС. Дмитро – за пельмені з фуагрою окремий респект.m12c

4 коментарі
10

4 Коментарі

  1. Тетяна Швед Безкоровайна

    Wednesday March 9th, 2016 at 22:49

    Чудова сторінка. Дуже цікаво читати про все, що відбувається з українцями У Франції, про культурну взаємодію між нашими країнами, про дружбу, про вино.., – про прекрасне, одним словом.
    Дякую, Ірено.

  2. Hanna Cherkasska

    Wednesday March 9th, 2016 at 23:23

    Прекрасна стаття про життя українців у місті Бордо. Приємно читати про пана Дмитра, який так багато робить для того, щоб полегшити життя українців за часів війни; допомогти нашим бійцям. Гідне глибокої поваги систематичне поширення знань серед людства про Україну, про історію та культуру Франції.

  3. Ярослав Мельник

    Thursday March 10th, 2016 at 01:48

    Чудовий репортаж – неначе побував ще раз в тих місцях, бо минулого літа з паном Дмитром пройшов по тих же місцях і говорив з тими ж людьми. Скільки може зробити одна людина. Певний, що ще не один український письменник побуває в Бордо. А пані Ірені бажаю успіху на новій ниві пропагування української культури на теренах Франції)) І до зустрічей… в Парижі)

  4. Yaryna-Oleksandra Turyanska-Mailliet

    Thursday March 10th, 2016 at 18:26

    Love it😃

Залишити коментар